Підтримка політики регіонального розвитку в Україні

Укр / Eng

Виступ Пана Грема Медоуза на підсумковій конференції Програми ЄС “Підтримка політики регіонального розвитку в Україні”

14.12.2016

Регіональна політика України – як децентралізована політика економічного розвитку – є важливою частиною адміністративної реформи. Намагаючись децентралізувати свою політику економічного розвитку, Україна поводиться як Європейський Союз, який також впроваджує децентралізовану політику економічного розвитку (або регіональну політку, якщо вживати її більш звичну назву). Тому буде корисним, якщо я згадаю деякі з речей, яким ми навчилися за майже тридцять років, що минули від часу нашої децентралізації.

Але я хочу наголосити, що це речі, яким ми навчилися. І в багатьох випадках ці уроки давались нам нелегко. Ми стикалися з труднощами – іноді через економічні і соціальні умови, іноді через прийняття невдалих рішень, іноді через помилки. Коли робиш щось нове, майже завжди припускаєшся помилок. Якщо існують правила для проведення децентралізації політики економічного розвитку, вони полягають в наступному: завжди пильнувати, помічати проблему перед тим, як вона перетвориться на кризу, і проявляти гнучкість, але за винятком одного – ніколи не можна підходити гнучко до вашої загальної мети. Мета нашої політики, як і вашої, – це покращення якості життя наших громадян, і робити це необхідно послідовно і швидко. Мета, спосіб і строки її досягнення – в цих елементах не може бути жодних компромісів.

Європейський Союз децентралізував свою політику внутрішнього економічного розвитку (іншими словами – регіональну політику) в 1989 році. Ми мали політику під назвою “регіональна політика” і до того часу, але насправді вона не була регіональною, і навіть не була справжньою політикою. Це був просто фонд, яким управляли на центральному рівні та зі столиць держав-членів ЄС і який використовували для фінансування окремих проектів, переважно у сфері громадської інфраструктури. Там не було децентралізації і не було успіху.

Ця політика діяла близько 15 років, і під кінець ми почали експериментувати з децентралізацією.

Ми обрали кілька регіонів;

  • пообіцяли їм фінансування;
  • закликали їх заручитися підтримкою соціально-економічних партнерів (регіональної, міської та місцевої влади; тренерів; університетів та дослідників; агенцій з питань навколишнього середовища та ін.);
  • попросили їх скласти багаторічну стратегію, що включала би інвестиції в розвиток інфраструктури і людських ресурсів, а також передбачала би діяльність на всіх рівнях управління;
  • провели обговорення розроблених стратегій, які тривали до того часу, поки ми спільно не погодилися, що їхній рівень відповідає нашим очікуванням; а тоді
  • дали їм повноваження самостійно вирішувати, які проекти фінансувати в рамках стратегії.

І це спрацювало. Ми отримали кращі результати, ніж мали до цього. Але що важливіше – ми відчули, що створили систему, в якій поєднуються влада і знання. Рішення щодо проектів приймалися там, де був найвищий рівень потрібних знань. Одні рішення приймалися в Брюсселі, інші – в столицях держав-членів ЄС, ще інші – на регіональному або місцевому рівнях. І ми відчули, що змогли винайти і перетворити на закон таку адміністративну систему, яка об’єднувала всі рівні в одне ціле.

Створити правильну адміністративну систему не завжди легко. Як я вже говорив, ми близько 15 років прожили в умовах системи, в якій рішення приймалися в столицях, і національні міністерства вирішували, що краще зробити на регіональному чи місцевому рівні. З того часу ми мали випадки, коли регіони вирішували за рахунок свого часу і ресурсів робити те, що краще було б зробити на місцевому рівні. Це, очевидно, не найкращий шлях, і ми намагаємось не допускати подібного.

Варто сказати, що кожні сім років ми переглядаємо законодавство, і робили такі перегляди вже чотири чи п’ять разів. Але ми ніколи не відходимо від ідеї децентралізації, ніколи не відхиляємося від того принципу, що а) на кожному рівні управління потрібно робити те, що вдається найкраще, і б) на інших рівнях потрібно дозволити робити те, що там вдається найкраще. Це важливо. Ми відчуваємо, що створили адміністративну систему, яка дозволяє реалізовувати політику чесно і відповідно до задуму.

Кожен рівень управління повинен стежити за тим, як найбільш ефективно вирішувати задачі на своєму рівні. Якщо область витрачає час і ресурси на те, що можуть зробити окремі міста чи громади – і, мабуть, можуть зробити краще – вона даремно витрачає свій потенціал. Завдання області – виявити і вирішити, що вона здатна зробити для розвитку регіону на обласному рівні. Міста і громади повинні дотримуватися того ж принципу: місто розробляє проекти розвитку свого соціально-економічного потенціалу як міста, село – на рівні села. Для міських і сільських регіонів діє те саме правило. 

У цьому питанні ми не помилилися, хоча політики в різних країнах і не були в захваті від ідеї віддати частину своєї влади. Я чув, як у понеділок на Міжнародному конгресі мерів пан Гройсман сказав, що хоче, щоб області та місцеві громади взяли на себе завдання проведення децентралізації та регіонального розвитку і зробили цю реформу успішною. І я подумав, що Україні пощастило мати Прем’єр-міністра, який підтримує області і місцеві громади та підштовхує їх до успіху. Шляхом кращого управління, в якому всі ви берете участь, ви маєте фантастичну можливість досягти швидкого прогресу і вивільнити прихований потенціал країни.

Отже, як я говорив, ЄС уже 30 років реалізовує політику внутрішнього розвитку шляхом децентралізації, вивівши на перший план майже 300 регіонів. І ця регіональна політика стала центральною для Європейського Союзу: вона діє на всій території та стосується всіх жителів ЄС, 90% фінансів розподіляються між регіонами на основі об’єктивної формули, що відображає їхні соціально-економічні умови.

Як я говорив, основні характеристики цієї політики наступні:

  • рішення приймаються децентралізовано в рамках загальної концепції, затвердженої на центральному рівні;
  • проекти для фінансування обираються на рівні регіонів чи міст або на місцевому рівні в рамках попередньо погодженої стратегії розвитку;
  • стратегія та проекти погоджуються на різних рівнях управління на основі домовленості між усіма соціально-економічними партнерами, що беруть участь в обговоренні;
  • проводиться регулярна оцінка результативності роботи.

Коли звучать такі слова, як “стратегія”, “оцінка результативності”, “партнерство” та інші, може скластися враження, що мова йде про складну бюрократичну систему. Ні, бюрократії тут мало. Механізми реалізації політики, за умови якісної розробки та ефективного управління ними, не є проблемою. Вони прості для розуміння. Складним натомість є завдання економічного розвитку. Всі ми це знаємо, чи не так? Де б ми не жили - розробити і реалізувати політику економічного розвитку завжди складніше, ніж сконструювати ракету.

Наприклад, адміністративне завдання з підготовки стратегії області чи громади зводиться до того, щоб відповісти на 3-4 запитання.

  • Перше. У якому стані зараз перебуває наша область? Які її слабкі сторони? Які її сильні сторони?
  • Друге. Яке наше бачення? Якою ми хочемо бачити нашу область через 10 років? Що ми повинні зробити, щоб максимально ефективно використати  наш соціально-економічний потенціал?
  • І третє. Як нам дістатися з точки, в якій ми є зараз, до точки, в якій ми хочемо бути? Які наші пріоритети? Яка послідовність наших дій і проектів?

Якщо відповісти на ці прості запитання, ми отримаємо готову стратегію області, міста чи громади. Так – запитання прості, але отримати відповіді на них буває важко. В ЄС наші регіони (області) обговорюють свої стратегії з Європейською Комісією, що дозволяє отримати глибше розуміння різних аспектів. Чим кращою буде стратегія, тим кращими будуть результати для громадян.

В якості підсумку я б хотів сказати те саме, але трохи іншими словами. Давайте подивимося на такі п’ять запитань.

Перше. Чи навчився ЄС за останні 27 років чомусь такому, що може бути корисним для України? Іншими словами, чи були в нас помилки, про які ми можемо вам розповісти? Якщо коротко, то так – у нас були помилки, і ми продовжуємо помилятися. Як я вже говорив, коли робиш щось нове, помилок неможливо уникнути. Головне – не дозволяти їм відволікати вас від вашої мети.

Друге. У вас є чудове вікно можливостей із Прем’єр-міністром, який не грає з вами у політичні ігри. Він відкрив двері і говорить: “Ми можемо досягти чуда для українських громадян, тільки якщо будемо діяти разом. Давайте це зробимо”. Але потрібно розуміти, що він не зможе вічно тримати ці двері відкритими. Він перерозподіляє владу, а тому відразу знаходяться ті, хто намагається його зупинити, хто не хоче відмовитися від влади, яку має зараз.

Третє. Хто є основними гравцями в політиці децентралізованого економічного розвитку України? Ваші реформи в сфері децентралізації і регіональної політики створюють багаторівневу систему управління, систему поділу влади. Центральна влада, області, громади – кожен повинен виконувати свої завдання. У кожного є своя роль, і якщо область поводиться, як маленька громада, вона втрачає свої можливості. Якщо область використовує свої фінанси для реалізації невеликих проектів місцевого рівня, вона погано виконує свою роботу. Пам’ятайте: центральна влада, області й місцеві громади мають різні ролі, різні завдання і різні пріоритети.

Четверте. Що об’єднує центральну владу, області та місцеві громади у цьому спільному завданні? Нагальна потреба підняти рівень життя українських громадян і віру в те, що вони заслуговують на краще життя.

П’яте. Чи існує ідеальна політика регіонального розвитку України? Я не знаю. Можу сказати, що ми не знайшли ідеальної політики регіонального розвитку чи ідеальної політики децентралізації для Європейського Союзу. Але ми знайшли хорошу політику. Ми реалізовуємо її так ефективно, як можемо, і продовжуємо її покращувати. І це все, про що наші громадяни можуть просити.

Час обмежений, правда ж? Якщо ви втратили роботу, якщо у вас погані заклади охорони здоров’я, якщо ви не можете знайти хорошу школу для своїх дітей, вам потрібні зміни. І ви хочете їх вже зараз. Не потрібно бути перфекціоністами. Не варто допускати, щоб прагнення ідеального стало на заваді досягнення хорошого. Для голодного пів буханки хліба сьогодні краще, ніж ціла буханка через тиждень. Час – наш найбільш обмежений ресурс. Не можна змушувати наших громадян чекати.